Згідно з даними освітньої інформаційної системи Польщі, значна частина українських дітей, які перебувають за кордоном після початку повномасштабної війни, не навчається у польських школах постійно. Багато хто, як і я, продовжує здобувати освіту дистанційно в українських навчальних закладах. За даними Центру громадянської освіти Польщі (CEO), у польських школах навчається понад 200 тисяч українських дітей, однак велика кількість учнів поєднує польське середовище з українською онлайн-освітою.

Мої однолітки в Польщі переважно відвідують польські державні школи, ліцеї або технікуми. Вони вивчають польську мову, історію Польщі, математику, природничі науки, англійську мову, інформатику та інші предмети за польською програмою. Моє навчання виглядає інакше: щодня я підключаюся до уроків українського ліцею та продовжую вивчати українську історію, українську літературу, громадянську освіту та інші предмети за програмою рідної школи. Саме це допомагає мені не втрачати зв’язок із власною культурою, мовою та людьми.

Життя у Вроцлаві дало мені відчуття спокою в повсякденних речах. Я можу вийти на вулицю після уроків, пройтися містом, не думаючи про те, що щось раптово зміниться. Це допомагає відновлюватися і краще зосереджуватися на навчанні.

Ще одна перевага — це можливість побачити іншу країну зсередини. Я чую польську мову щодня, поступово її розумію, звикаю до нових правил і способу життя. Це не відбувається миттєво, але з часом стає частиною мого досвіду.

Навчання онлайн теж навчило мене більшої самостійності. Якщо щось пропустила або не зрозуміла - потрібно розібратися самій: передивитися матеріали, написати однокласникам, уточнити у вчителя. Я стала більш організованою, ніж була раніше.

І, мабуть, найважливіше - я навчилася поєднувати два середовища. З одного боку, я живу в польському місті, бачу іншу культуру і звикаю до неї. З іншого - щодня залишаюся частиною свого українського класу.

Це дивне поєднання, але саме воно зараз формує мій досвід.

Рішення навчатися в українській школі було непростим. Це був мій вибір.

Я довго думала: перейти до польської школи чи залишитися зі своїм класом. Але зрозуміла - я не хочу втрачати цей зв’язок. 

Мама мене підтримала. Вона говорить: "Це важко - і технічно, і морально. Інколи проблеми з інтернетом, інколи тривоги, інколи ти просто втомлюєшся. Але це твій вибір, і я бачу, як багато це для тебе означає".

Через це рішення наша родина відмовилася від соціальної допомоги. За польським законодавством діти мають навчатися у місцевих школах, і наша ситуація - виняток, який потребує компромісів.

Це була ціна за моє навчання в українському ліцеї.

Але є і цінність.

Український підручник на фоні польського ланшафта. Image: -.

Найскладніше в такому навчанні - це не самі уроки.

Технічно все ніби просто: відкрив ноутбук, підключився до Google Meet і працюєш разом із класом. Але на практиці майже щодня виникають дрібні труднощі, які поступово накопичуються.

По-перше, це інтернет. Якщо в мене у Вроцлаві він стабільний, то в Запоріжжі не завжди. Іноді в когось із однокласників зникає зв’язок, іноді "вилітає" весь урок. Пояснення обривається на півслові, і доводиться або чекати, або потім самостійно розбирати тему.

По-друге, перерви через повітряні тривоги. Урок може раптово зупинитися, і ніхто не знає, коли він продовжиться. Інколи ми повертаємося за 10-15 хвилин, інколи - вже наступного дня. Через це складніше тримати темп і концентруватися.

Ще одна річ - це режим. Ти весь час навчаєшся вдома. Немає звичного переходу "школа - дім", немає живого спілкування на перервах. Усе відбувається через екран, і від цього швидше втомлюєшся.

З часом я звикла планувати інакше: щось перечитати самостійно, щось наздогнати пізніше, не панікувати, якщо щось не встигла одразу.

Але з часом я зрозуміла ще одну річ. Часто можна почути, що за кордоном усе простіше і краще. Насправді це не зовсім так.

Життя тут інше - зі своїми правилами і складнощами. Потрібно звикати до нової мови, до нових людей, до того, що ти не зовсім "свій". Багато речей доводиться починати з нуля - навіть у простих ситуаціях.

І водночас ти починаєш більше цінувати те, що маєш вдома: своїх людей, свою школу, звичне середовище, де тебе розуміють без пояснень.

Тому для мене важливо залишатися частиною свого класу, навіть на відстані.

І це не про те, де легше чи краще. Це про те, що для мене важливо не втратити зв’язок із тим місцем, яке я вважаю своїм.