Завідувач наукового відділу Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника Денис Вишневський в інтерв'ю РБК-Україна зазначив: “У природі будь-які відхилення, які послаблюють життєздатність, призводять до загибелі”. З цього випливає, що тварини, у яких присутні такі зовнішні аномалії, як-от п’ять кінцівок, надмірна кількість очей чи будь-які інші відхилення, що заважають життєздатності, зазвичай не виживають за рахунок природного відбору. Тому Чорнобиль — не місце, де зібрані суцільні аномалії, навіть попри надлишкову радіацію. Розуміючи це, можна поглянути на міфи Чорнобильської зони під іншим кутом. Як приклад — історія про гігантських сомів, знайдених у тій місцевості. Денис Вишневський також підтвердив, що метрових сомів справді бачили у ставку-охолоджувачі ЧАЕС. Проте вони набули такого розміру лише через надлишок корму, який отримували від основного складу станції, а аж ніяк не через радіаційний вплив. Крім того, ці риби мають здатність рости протягом усього життя, а зважаючи на те, що вони вживають багато їжі та живуть у відносно спокійному середовищі, соми досягли таких вражаючих розмірів.

    Варто згадати не менш популярну історію про «синіх собак». Багато хто сприйняв подібний колір шерсті тварин саме як прямий наслідок Чорнобильської катастрофи та відповідно радіації. Проте дослідники фауни Зони відчуження спростували цю теорію в інтерв'ю BBC News Україна. Найімовірніше, собаки просто вимазались у залишки синього технічного барвника або хімікату, запаси яких могли знаходитися на покинутих підприємствах у Прип’яті. Отже, можна стверджувати, що сині собаки — це не наслідок опромінення. Це підтвердження того, що сміття та хімічні відходи навіть через 40 років залишаються помітними та мають прямий вплив на зовнішнє середовище.

Собака із синьою шерстю в Чорнобилі. Image: Clean Futures Fund.

    Проте найважливішим залишається те, що Зона справді стала місцем спокою для багатьох видів тварин. Коли людина залишила цю територію, вона забрала з собою негативні для представників дикої природи чинники: вирубку лісів, полювання та навіть вже звичний для нас шум від техніки чи заводів. За їх відсутності такий фактор, як радіація, став лише тихим, хоч і небезпечним, фоном, за якого немає потреби ховатися від цивілізації. Одним із найяскравіших доказів є коні Пржевальського, які були завезені до Чорнобиля наприкінці 90-х років як експеримент. Але, як не дивно, вони не просто вижили, а й створили одну з найбільших диких популяцій у світі. Це стало можливим саме через відсутність людського втручання, що дозволило виду розвиватися за законами дикої природи. До речі, за даними Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника, сюди повернулися навіть ті види, яких не бачили в цих краях десятиліттями, як-от бурий ведмідь та рись. Представники дикої природи користуються головною перевагою Чорнобиля — повною свободою.

    Звісно, не слід ідеалізувати ситуацію. Радіація залишається значним фактором ризику, який негативно впливає на здоров’я окремих особин чи на тривалість їхнього життя. Однак, якщо поглянути на картину в цілому, для виживання цілих видів спокійний ліс та відсутність людського втручання виявилися значно вагомішими чинниками, ніж індивідуальні ризики від опромінення. 

    Історія Чорнобиля — це про наше місце в екосистемі. Це приклад, який демонструє, як природа здатна відновлюватися навіть після масштабної техногенної катастрофи, якщо їй просто не заважати. Зберегти цей унікальний статус заповідника та навчитися створювати подібні «місця спокою» без трагедій — завдання, яке стоїть перед нами сьогодні. 

    Ви все ще вірите в те, що в Зоні мешкають лише мутанти?